Свекруха чистила яблуко для моєї маленької доньки. Потім прихлопнула долонею таргана на стіні і, як ні в чому не бувало, продовжила справу. А почистивши, відразу вручила його дитині.

Коли я вчилася в шостому класі, мене перевели в нову школу. Ми з батьками переїхали, а до старої було дуже далеко добиратися. Найбільшим шоком для мене стала шкільна їдальня. Кухарка великою залізної ложкою зважувала пюре прямо на вагах, а потім відскрібала його в тарілку і ставила на роздачу. Котлету, що впала на підлогу, вона піднімала і клала назад в тарілку. Розсип столових приборів на підносі, на яких чітко виднілися відбитки її пальців, бе.

У кухарки був син, він навчався тоді у восьмому класі. І варто було йому з’явитися в їдальні, як лунав радісний крик: – Арістархушка! Швидше, ходімо, я тебе погодую!

Над Арістархушкой сміялася вся школа. Худорлявий, в окулярах, говорили, що з п’ятого класу він ходив в школу в одному і тому ж одязі. Я чула, що спочатку йому штани і кофти підгинали, потім він носив як є, а в 9 класі рукав його кофти закінчувався сантиметрів на 10 до зап’ястя.

Подейкували, що всім недругам Аристарха його мати-кухарка плювала в суп і в розведений яблучний сік. Тому сміялися над ним за очі. Він пішов зі школи після 9, разом з ним звільнилася зі шкільної їдальні і його мати, а я закінчила там 10-11 класи і поїхала в столицю. Про цього Аристарха я і думати забула. Але кухарка немов закарбувалася в моїй пам’яті. Огрядна жінка, з сальним волоссям і м’ясистим пальцями. Вона довгий час була героїнею моїх нічних кошмарів.

У столиці я осіла, не стала повертатися додому після інституту. Там же я познайомилася з Дмитром. Ми орендували квартиру і стали жити разом. Завдяки щасливому випадку, ми з Дімкой були родом з одного міста. І навіть вчилися в одній школі. Але я його зовсім не пам’ятала.

Ми одружилися, не ставши влаштовувати балагану з нашого свята. Потім взяли іпотеку і кредит на машину. Я завагітніла і пішла в декрет. Мої батьки часто до нас приїжджали, а сім’я Діми йому навіть не дзвонила. Як розповідав чоловік, його мати знову вийшла заміж і народила дитину, коли самому йому було 17.

Кілька місяців тому кампанія, де працював Діма, збанкрутувала, і мій чоловік залишився без роботи. Він вирішив продати квартиру, погасити іпотеку і повернутися в рідне місто. Я ледве-ледве його вмовила не чіпати житло. Здати і переїхати – так, як варіант. Так ми і зробили.

Столичну квартиру здали. Жити стали у моїх батьків, дочку віддали в садок, самі знайшли роботу. І тоді-то і відбулося моє знайомство зі свекрухою – нас запросили в гості на чай з пирогами. Діма упирався як міг – не хотів йти. Але я його присоромила і він погодився сходити до матері в гості.

Я зайшла в похмуру квартиру. Розруха, облізлі шпалери, якісь дерев’яні ящики. Серед цієї пишноти – 16-річна густо нафарбована дівчина, скривилася побачивши нас. І та сама шкільна кухарка на кухні!

– Арістархушка! Дорогий мій, що ж ти так довго не приїжджав! А це хто у нас? Чия така маленька гарненька дівчинка, а? Така солоденька, що я зараз її з’їм! – все той-же противний голос, пригрозивши поїданням, довів мою дочку до істерики. Я обняла дитину і почала заспокоювати.

– Мамо, я – Діма! Запам’ятай вже! – невдоволено буркнув чоловік. І тут до мене дійшов весь абсурд ситуації. Той самий Арістархушка став моїм чоловіком, а кухарка зі шкільної їдальні – моя свекруха. Я заспокоїла доньку.

Свекруха почала чистити для неї яблуко. В процесі чистки, по стіні повз тарган. Свекруха прихлопнула його долонею, і, як ні в чому не бувало, продовжила чистити яблуко далі. А почистивши, відразу вручила його дитині. Я схопила дочку і кулею вилетіла з квартири, мене всю трясло від відрази і від усвідомлення того, хто дістався мені в родичі.

Чоловік кинувся мене наздоганяти. Я йшла додому до батьків і ревіла, притискаючи до себе дитину. А Діма-Аристарх виправдовувався.

– Оленко! Я не хотів туди йти! Ти сама наполягла! Мама … вона завжди така була. Спеціально до школи влаштувалася, щоб поруч зі мною бути. Я поки вчився, думав що звихнуся від сорому. Я тебе пам’ятаю, ти тоді в сьомому класі вчилася, пробігала по коридору на перерві і в мене врізалася. Я тобі руку простягнув, щоб допомогти піднятися. А ти скривилася. А потім я тебе в столиці зустрів. Ім’я поміняв, щоб з тобою нормально познайомитися. Вона хороша, просто трохи … не бридлива. Не мовчи, скажи хоч що-небудь!

Я йшла мовчки. Я не хочу, щоб мене пов’язувало хоч щось з цією жінкою. Просто не хочу. Якби я раніше знала, хто саме Дімина-Аристарха матір, я б і близько до нього не підійшла. Вона з самої школи викликає у мене огиду.

Добравшись до будинку, я попросила чоловіка зібрати речі. Сказала, що хочу розібратися в собі і нам треба пожити окремо. Він пішов.

Мама каже що я ненормальна. Що неважливо, хто виховав Діму, а важливо, ким він є зараз. А мій вчинок виглядає так, що як тільки у Діми почалися труднощі, я почала бігти з корабля. А я всеодно не можу, як би це не виглядало з боку. Я не хочу, щоб ця жінка була бабусею моєї дочки. Не хочу, щоб колишні однокласниці показували на мене пальцем і сміялися що я вийшла заміж за шкільне посміховисько, сина кухарки.

Виходить, чоловік мене обдурив. Раз він навіть ім’я змінив, щоб видати себе за іншу людину. А у шлюбу, побудованого на обмані, немає майбутнього. Мало того, свекруха ще подзвонила і сказала що хоче ближче познайомитися з онукою! Як пояснити, що я не хочу з нею мати нічого спільного? Як? Натяків вона не розуміє. Не розумію, як взагалі таке могло зі мною статися?

Фото ілюстративне з вільних джерел

Источник